Останні дні дарують стільки приводів для радості. І не тільки особистих.
Тішуся за Оксану Луцишину, випусницю нашого університету, вдостоєну Шевченківської премії. За Ліну Костенко, нинішню іменинницю, яку в Україні підтримали на присудження Нобелівської премії з літератури у 2022 році.
Та й просто ВЕСНА 🙂 Ніякі локдауни не можуть її ані відмінити, ані скасувати – ЖИТТЯ триває! А радіти й дарувати приводи для радості іншим, мабуть, все-таки є однією з базових потреб людини.
Дорогі мої студенти, колеги, друзі! Дякую Вам за добрі й теплі слова, сердечні побажання! За вітання тут, за десятки листів, які отримала на пошту, за подарунки, які зворушили, які розвеселили, які надихнули, які стали новими викликами…
Часто розповідала друзям, що люблю глибину, мрію про дайвінг, а ще казала, що дуже боюся висоти і що тільки божевільні можуть добровільно стрибати з тих понадхмарних висот. У Всесвіту ж із почуттям гумору все гаразд – жартівник 🙂 Одним із подарунків став сертифікат на СТРИБОК із ПАРАШУТОМ. 4000 м над землею, 45 с вільного падіння, погляд на «vanitas vanitatum» з висоти пташиного польоту… Схоже, Лінині «Крила», які так люблю у виконанні Богдана Ступки, набувають для мене обрисів – «А як же людина? А що ж людина? Живе на землі. Сама не літає. А крила має. А крила має!».
Нам не обов’язково всім подобатися – це правда. Але «хоч би той магазинний мінімум:
– Люди, будьте/мо взаємно ввічливі!… – Так багато на світі горя, Люди, будьте/мо взаємно красивими!».
Галина Шумицька
