Вільнюс
Це моє перше побачення з Прибалтикою, куди давно мріяла потрапити. Не дивно, що знайомство почалося з Литви, адже саме з нею Україна має давні історичні зв’язки, гарний досвід спільного проживання у «литовсько-руській» державі: підпорядкування Великому князівству Литовському переважно вважають прогресивним явищем, оскільки було ліквідовано золотоординське іго, статус державної отримала давня українська мова.
Шанобливе „європейське” ставлення до всього українського збереглося й донині – переконалася на досвіді особистого спілкування. Про українців вони кажуть: «То є наші!». Кількість української символіки скрізь просто зашкалює навіть для мене. Думаю про те, що як добре, коли в тебе хтось вірить. Навіть якщо з власного інтересу. А хто й що робить без нього?!
Так-от, символом цього міста є Залізний Вовк. Який приснився князю Гедиміну, що заночував в густому лісі на вершині пагорба над рікою Вільня. І вив той вовк так сильно, як сто вовків. Стріли, пущені в нього, не завдавали шкоди – відскакували, як від залізних лат. Розповів князь свій сон волхву Ліздейку, а той йому розтлумачив, що має збудувати на цьому місці місто, слава про яке житиме у віках. Сам же князь буде невразливий, ім’я ж його пропишеться в історії закладеного ним граду.
Так воно і сталося: вежа Гедиміна, що залишилася від Верхнього замку XIV-XV століть, вважається одним із символів литовської столиці. Всередині розташовується відділення Литовського національного музею, в якому можна дізнатися багато цікавих фактів з історії міста.
Вразила й Гостра брама (інша назва – ворота Аушрос) – збережена частина міської стіни з каплицею, в якій зберігається важлива християнська святиня – образ Богоматері. Ворота були зведені на початку XVI століття, в 1671 році з’явилася дерев’яна каплиця, пізніше перебудована з каменю.
Що вже казати про Вільнюський університету – найдавніший університет Східної Європи. У ньому навчалися багато відомі особистості: поети Юліуш Словацький і Адам Міцкевич, астроном Ігор Гаврилов та інші. Комплекс університетських будівель – це суміш готики, класицизму, бароко і ренесансу. На території розташовується старовинна бібліотека, ботанічний сад і католицький костел.
На електронних табло місцевого транспорту світиться напис «Вільнюс любить (сердечко) Україну». Це зворушує. Це надихає. Це мотивує. Перед внутрішнім зором гортаються сторінки історії моєї зболеної України, яка стільки разів пропускала свій шанс бути вільною і розвиненою країною. Так сильно хочу вірити, що цього разу все вийде. Бо ж саме Вільно її любить😊 А від любові розгортаються крила…