Цюрих (Швейцарія)

Дорога до Цюриха простелилася мені завдяки двом бомбезним чоловікам в автомобілі високого класу у приємному товаристві та цікавому спілкуванні, а ще неймовірно уважному ставленні. І це стало гарним заспівом чи лейтмотивом до мого перебування там – у країні, яка вважається еталоном якості життя. Причому життя заможного: Женева на першому, а Цюрих на п’ятому місці у світі за цим показником. Проте ця риса тут зовсім іншого зразка – не «пшонківська»…

Зустріч відбулася не вибухово феєрично, як можна було цього очікувати, – натомість стала глибокою і навіть глибинною, коли цінується кожна мить поруч. Життя-бо показало: все може завершитися, як і початися враз.

Під час перебування тут увесь час одне і те ж відчуття: це як удома – тільки правильно. Пригадуєте казку про королівство кривих дзеркал? То ніби все так само, тільки коли воно на своїх місцях. Або як у «Темній матерії» Крауча Блейка: коли є -енна кількість варіантів тої самої реальності, проте різної якості.

Найбільше вражає рівень свідомості місцевого люду. А це далеко не тільки швейцарці: будь-де на вулиці почуваєшся, як у багатомовному морі. До речі, про мови! Тепер я знаю на власному досвіду, як це працює, коли у країні кілька офіційних мов. Так-от: на вулицях Цюриха ВСІ розмовляють як мінімум німецькою та англійською, але, як правило, 4-5 мовами, а кожен кантон НАПОЛЕГЛИВО рекомендує вивчення мови свого кантону, і від цього залежить (увага!) твоя зарплата!!! Не знаєш мови – не можеш мати відповідного доходу. Отак усе просто! У своєму наполяганні вони не агресивні, але й не поступливі. І знову-таки на всіх рівнях: від приватного до державницького і навпаки. Отакий собі справжній мовчазний патріотизм.

Тут майже ніхто нікого не контролює – тобі довіряють, що ти зробиш саме так, як регламентовано. І цю довіру дуже хочеться виправдати задля свого ж спокою. Тут навіть припустити не можуть, що ти можеш дивитися у вічі й казати неправду. Але якщо це виявлять… Ну тоді тримайся😊 Словом, до життя у такому суспільстві треба бути готовим. Як і сортувати сміття, і берегти абсолютно все. Такого горища у будинку (а живемо в елітній старій будівлі у центрі міста), як і підвалу мені ще в житті не доводилося бачити. Оголошення до жильців там збережене ще з якогось 1983-го. Так, папір пожовк, але навіть він збережений.

А ще тут таке враження, що по грошах ходиш. Бо стоїш ніби на звичайнісінькій, нічим не примітній площі, а десь глибше під ногами, виявляється, світові скарби зберігаються. Цікаві відчуття😊 І що багатша людина, тим скромніша і простіша вона у поведінці, спілкуванні. Іншими словами, тут не прийнято говорити про гроші. Тим паче декларувати рівень своїх статків. Вони просто є. До них шанобливе ставлення. І отут добре усвідомлюється зміст фрази про те, що вони люблять тишу.

Час від часу тут дзвонять у дзвони. Досить довго. І гучно. Не один храм, а багато водночас. І це давня традиція. Тому житло пропонують, враховуючи ступінь близькості до цих об’єктів. Не подобається – селися подалі, а цю традицію на державному рівні бережуть і підтримують. Розповідають, що були спроби навіть до суду звертатися: мовляв, порушують спокій. Проте рішення було однозначним: традиція. Як на мене, дуже гарна традиція. Здається, ці дзвони бережуть і їхні статки теж.

Дуже й дуже турбуються про комфорт конкретної людини. Про все попереджають заздалегідь: про ремонт вулиці, про заплановану вечірку, не кажучи вже про виробничі різні події. Місцевий люд звик до цього аж до кумедності: один чоловік поскаржився у соцмережах на відповідні служби, які попередили про грозу, що зненацька почала насуватися, за 20 хвилин, а мала бодай за день, якщо не за два тижні, як прийнято😊 Словом, тут прийнято планувати на далеку перспективу.    

Їхні залізниці – диво дивне. Альпи, як і Карпати, треба бачити й відчувати, бо словами це не опишеш. Рейнський водоспад, Цюрихське озеро – про це написано і сказано силу силенну слів. Потужно і прекрасно. Купа лебедів та іншого птаства навкруги. Комфортно, зручно, надійно. Так, порівняно дорого, але добре знаємо, що якісне не може бути дешевим.

Пишу цей текст ще тут, у Цюриху. Бо дома все так само, тільки по-іншому. І треба мати багато любові в серці, щоб вірити: у нас теж потроху все міняється на краще. Ціна неймовірно висока: жертовна кров синів і дочок рідної землі. Задля того, щоб і дома стало все на свої місця. Вірю.