Стежками мольфара Нечая – Гуцульщина
Ще одна грань моїх рідних гір. Які випробовують на характер, на силу духу, на довіру до простору, а тоді щедро обдаровують, відкриваючи свої скарби.
Терношорська Лада (тут гарно написано: https://karpatium.com.ua/hirski-masyvy/ternoshorska-lada) прийняла як Мати – дала полежати на своєму животі, а тоді разом пройшли шлях переродження. Цікаво, що поруч були люди, які цей процес супроводжували. Дуже схожий на людські пологи, тільки в духовному вимірі. Спочатку ніяк не могла собі повірити, що я в ту щілину поміщуся. Тоді не вдавалося знайти опертя під ногами. Тоді ніби застрягла. Треба було прокрутитися навколо себе. Тоді пішло веселіше, а на виході стало і цікаво, і страшно. Попросила жінку про допомогу. Отримала. Аж від двох. Дякую!
Шлях на Писаний Камінь відчувався як до Батька. Круто. Важко. Стрьомно. Страшно. Сльози. Бажання зупинитися. Не йти. Повернутися. По дорозі зустрічалися чоловіки, які пропонували не здаватися. Підбадьорювали. Останні півтора кілометра, здавалося, вимотають всі жили. Пройшли. Там було людно. Сильно відчувалася саме янська енергетика. Місцевий гуцул порадив торкнутися каменю руками й лобом одночасно – загадати бажання. Думалося… Зустріч з Королем сього місця вже не дивувала. Привіталися й відкланялися.
Увесь цей час відчувалася тиха незрима присутність мольфара Нечая, про якого багато довідалася з книг Громовиці Бердник «Знаки Карпатської Магії» (https://www.youtube.com/watch?v=3dpggSFAOgo) та «Заповіт Мольфара», а також з численних відео – за життя він був у вільному доступі для людей😊 Цікавий молодий чоловік – Старший Бармен, що обслуговував нас у закладі харчування в селі Верхній Ясенів (де жив мольфар Михайло Нечай) розповів, що багато місцевих людей уміють багато що, але ці знання переслідувалися й переслідуються, тому люди обережні. Для мене оці вміння про контакт з Природою, втрачений багатьма. Але все можна відновити. До всього можна прийти. Якщо є бажання.
«То є мої гори, я тут ґазда!». Так, це місця легендарного Довбуша, якого, за переказами, благословив на невразливість старезний відун саме на Писаному Камені. Десь тут, у печерах, заховані-заворожені скарби опришків. Які збиралися біля Писаного Каменя в Юріїв день – «і тоді спалахувала до неба священна юріївська ватра, лунали на всі гори звуки скрипки та флояри, гула карпатська земля від аркана – бойового опришківського танка. І люди в навколишніх селах казали: «Довбуш гуляє…»».
Козаки, опришки… Їх можна по-різному називати, але суть та сама: чоловіче братство, яке проживають і зараз наші чоловіки-воїни на фронті. Вони спроможні захистити свою землю. Вони стають невразливими завдяки своїм здібностям і підтримці тих, хто за них молиться. Вони вміють відновлюватися після, здавалося б, смертельних ран і травм. Опришки виборювали своє право на свою землю бартками, сучасні звитяжці – дронами та іншими бойовими засобами. Якось не сумніваєшся у правдивості Довбушевої обіцянки – «… і хто прийде мені в хату й буде правити як я маю жити – вихаркає свої печінки, Бігме Боже».
Гостинні, колоритні гуцули збирають кошти на потреби ЗСУ гучними сучасними співанками на Косівському базарі. Тихенько долучаюся до майже повної скрині, в яких не видно дрібних купюр. Хоч наповнюють її, на перший погляд, звичайні сільські люди. Хотіла написати «прості», а вони «непрОсті», як казав мольфар Нечай. Вони своє діло знають і не сумніваються в його результативності.
08-10.08.2025
