Різдво 2025: Криворівня
Моє ближче знайомство з Гуцульщиною розпочалося цього літа. Тому коли прочитала інформацію про Коляди у Криворівні – відчула, що маю туди їхати… Тягнуло як магнітом. Церква Різдва Пресвятої Богородиці, зведена 1917 року, зустріла як Прамати, до якої приїздять на свята її діти. Може, вона ще старша. Бо запис, викарбуваний під дахом святині, може свідчити про дату перенесення церкви з протилежного боку Черемоша – принаймні серед селян побутує такий переказ. У будь-якому разі вона бачила чимало😊
Цього року тих дітей звідки лиш не було… Чути, що добра частина є внутрішньо переміщеними з різних регіонів. Молоді дуууже багато. Що особливо тішить око, як вони одягнені – барвисті гуцульські хустки поверх сучасного молодіжного вбрання, що нерідко нагадує стилізовані гуні, чоловічі й жіночі; різдвяні зірки у руках; невдаваний інтерес до всього, що відбувається… Серед дуже великої кількості люду виділяються місцеві гуцули й гуцулки – вбрані у свої строї (етнічний одяг), бо то Різдво, бо так робили їхні предки багато століть. І хоч з ними фотографуються трохи як з чимось екзотичним, видно, як ставляться до цього: спокійно, приязно, з відчуттям власної гідності. Розповідають, що Зеленський приїздив просити пробачення після зйомок тут фільму «Останній москаль», в якому вони представлені трохи ніби зневажливо. Такого тут не пробачають: бартка завжди напоготові. Хоч вона, кажуть, має різне призначення – для залицяння до любки, наприклад😊
Всі чекають на обіцяну Коляду, яка має розпочатися після святкового богослужіння, а воно ж триває доволі довго. І коли цей момент нарешті настає, десятки трембіт і рогів злітають своїми звуками у Небо – твориться магія… Правда, вона трохи осучаснена дронами, якими роблять зйомку. Ставлення до їхньої присутності неоднозначне, але зрештою увага переключається на чоловіків із бартками, які твердо знають, що, попри новації, буде так, як є тут віками. Все тримається на чотирьох стовпах: мова, віра, історична пам’ять, збережені звичаї й традиції. Збирають гроші для ЗСУ. Співають Гімн України. Оте людське море не вдавано, а дуже щиро прикладає руку до серця і в один голос славить Христа і Рідну Землю.
А це Сонце!!! Усвідомлюю, що більшість часу дивлюся на нього і ніби впадаю в якийсь транс… Воно дуже особливе. На самому вершечку гори. Розумію, чому саме тут творилися шедевральні «Тіні забутих предків», чому сходив з розуму від пристрасних почуттів до місцевої гуцулки Параджанов… Коли перебуваєш там, чітко все розумієш. Це магія. Магія Карпат. Вільнолюбиві й темпераментні гуцули бережуть свої звичаї, бо знають, що в них їхня сила. Якщо заплющити очі й відкрити серце, починаєш відчувати паралельний світ з його мешканцями і різними ніби надприродними, проте насправді дуже навіть природними дивами.
Пишуть, що в утворенні поселення явно брала участь вища сила: за рельєфною формою село нагадує справжній гірський амфітеатр. Лінія хат проходить дугою, навколо вершини Довбушанка. Від цього походить і назва – Криворівня, тобто крива рівня. Поруч протікає річка Чорний Черемош – притока Прута. Перша згадка про село датується 1654 роком. Та, скоріше за все, запис було зроблено, коли село вже успішно процвітало.
Хай процвітає і далі. Завдяки туризму зокрема. Чом би й ні. Буквально за якусь годину місцеві полісмени вправно розрулили просто неймовірну кількість машин, автобусів. Думаю, що коли туристи роз’їхалися, Криворівня з полегшенням зітхнула й пішла собі колядувати😊 А люди, що тут побували, понесли в собі Світло. Карпат і Різдва.
