12 травня взяла участь у засіданні круглого столу «Полігранна філологія без кордонів» з нагоди 65-річчя мовознавиці Тетяни Космеди, організованого науковцями Харківського національного педагогічного університету ім. Г.С. Сковороди та Донецького національного університету імені Василя Стуса.
Слово про науковий доробок ювілярки під назвою „Від лінгвоаксіології до лінгвотеології: еволюція теоретико прикладних засад” мав Анатолій Загнітко, член-кореспондент НАН України, доктор філологічних наук, професор, декан філологічного факультету Донецького національного університету імені Василя Стуса.
Ювілейну монографію презентували її відповідальні редакторки – доктори філологічних наук Тетяна Осіпова, Наталія Піддубна та Оксана Халіман (Харків: Вид-во Іванченка І. С., 2022. 630 с.).
Звучали теплі вітальні слова до ювілярки від її колег, учнів з різних регіонів України та інших країн.
Шановна ювілярка належить до етапних людей у моєму житті. І це при тому, що наживо ми бачилися двічі. Перший раз у Познані на IV Міжнародній науковій конференції «Україністика: вчора, сьогодні, завтра…», що відбулася 25–27 жовтня 2018 року напередодні відзначення 100-літнього ювілею УАМ. Головною її організаторкою й розпорядницею стала саме Тетяна Анатоліївна Космеда, очільниця кафедри україністики Університету ім. Адама Міцкевича. Приємно вразив як науковий виступ професорки, так і надзвичайно високий рівень організації наукового форуму, а ще дуже уважне ставлення організаторки наукового зібрання до кожного учасника/учасниці.
У своїй доповіді «Українська мова» у стані стресу: окреслення актуальної проблематики української лінгвоконфліктології» пані професорка дуже доречно, на наш погляд, актуалізувала висновки ще XVII ст. останнього царя «всея Русі» і першого імператора Всеросійського Петра І Олексійовича Романова, який під час виступу в Сенаті дуже прозірливо зауважив: «Сей малороссийский народ и зело умен, и зело лукав: он, яко пчела любодельна, дает российскому государству и лучший мед умственный, и лучший воск для свещи российского просвещения, но у него есть и жало. Доколе россияне будут любить и уважать его, не посягая на свободу и язык, дотоле он будет волом подъяремным и светочью российского царства: но коль скоро посягнут на его свободу и язык, то из него вырастут драконовы зубы, и российское царство останется не в авантаже…». Науковиця переконливо запевнила присутніх, що «українська мова має сильну нервову систему і добре вироблений імунітет, тому й надалі житиме і розвиватиметься за власними законами». Пам’ятаю, що їхала з історичної столиці Великопольщі натхненна й сповнена оптимізму, а бейдж з конференції зберегла: на ньому мене вперше записали докторкою наук, хоч за статусом була тоді ще кандидатом наук, активно працюючи над докторським дослідженням із соціолінгвістики «Мовна ситуація на Закарпатті в 1991–2020 роках: регіональний вимір мовної політики».
Коли ж представила його до захисту наприкінці 2020 року, звернулася до Тетяни Анатоліївни з проханням про відгук. Знала, що не відмовить, попри завантаженість, бо така вже вона ЛЮДИНА. Але зміст його знову вразив. І не лише тому що підтримувала й рекомендувала, а тому що векторно показувала перспективи його продовження. Іншими словами, професорка побачила й показала дослідницький потенціал, який для мене на той час був ще тільки у процесі розкриття: «Багатовекторне теоретичне значення роботи має прозорий вияв, оскільки авторське напрацювання, здійснене не лише у фокусі соціолінгвістики, але й – щоправда, частково, хоч на цьому дослідниця, судячи з тексту автореферату, напевно, зі скромності й не акцентує, – (1) політичної лінгвістики (визначено характерні ознаки мовнополітичної ситуації в Україні в різні періоди розвитку її незалежності та ін.), юридичної лінгвістики (проаналізовано мовну відповідність українських законодавчих документів, акцентовано на відповідних правових нормах та ін.), психолінгвістики (ідеться про маніпулятивні технології у сфері мовної політики, відповідні маніпулятивні інструменти й ін.), комунікативної лінгвістики (розкрито своєрідність комунікативних стратегій, виявлено певні девіації та ін.), міжкультурної комунікації (простежено особливості міжкультурного спілкування, відповідні тенденції цього процесу та ін.), медіалінгвістики (описано мовнополітичну зорієнтованість сучасних закарпатських ЗМІ), термінології (частково схарактеризовано термінологічне поле, ядровим компонентом якого є поняття «мовна політика»), лінгвоекспертології (експертування підручників, словників та ін.), ономастики (звернено увагу на номінації, що стосуються вивісок, які репрезентовані різними «регіональними» мовами, і под.). Крім того, робота має реальний вихід у методику викладання української мови та теорію і практику лінгвоконфліктології… ». Маю чітке розуміння, що саме ця риса шановної Тетяни Анатоліївни стала засадничою для формування її наукової школи. Є чимало успішних і дуже успішних науковців, але не всі можуть повести за собою: для цього потрібне вміння й бажання бачити потенціал іншого, а ще простота й доступність у тому, аби його показати, сила й власна перспективність, аби підтримати й допомогти розкрити.
Вельмишановна й дорога Тетяно Анатоліївно, сподіваюся, що фрагмент дослідження, над яким працюємо разом з колегами в Ужгородському університеті, а також з іншими науковцями з України та Німеччини, буде Вам до душі, оскільки на рівні аналізованого емпіричного матеріалу репрезентує мовні особливості регіону, де Ви народилися, який любите серцем і душею.
Щиро вітаю з іще одною ювілейною датою! Бажаю міцного-преміцного здоров’я Вам і всій Вашій родині, зокрема й науковій! Хай буде в ній Добро, Радість і Мир! З роси і води Вам – нашої, закарпатської!
З найщирішою повагою – Галина Шумицька
(Ужгородський національний університет)
