Злата Прага – ще одне місто, де почуваюся дуже комфортно. Люблю повільно йти по Карловому мосту й дослухатися до людського, точніше, мовного багатоманіття зусібіч. Причому робити це можна із заплющеними очима: розрізняти мови, які чуєш одночасно (з десяток і більше) у людському потоці, що пливе собі в один та інший боки. А тоді можна й порозглядати… Дуже цікаво 🙂

Чашечка духмяної кави на підйомі до Празького граду неймовірно атмосферна. Ця фортеця IX ст. століття на пагорбі над лівим берегом Влтави вважається домінантою Праги й, зрозуміло, справляє відповідне враження. Відвідини Празького собору святого Віта — одного з найвідоміших у світі, усипальниці королів Богемії, сховища коронаційних регалій — дивним чином збіглися в часі з подіями у Франції, коли горів Нотр-Дам. Відчуття сильні й неоднозначні. 

Ще одним із символів Праги є Празькі куранти, або орлой. Кожну годину з 8-ої ранку до 8-ої вечора сюди сходяться люди, аби подивитися виставу в дусі середньовіччя: верхні віконця з боків від камінного ангела відчиняються — і в них з’являються фігурки 12 апостолів, кожен з яких має в руках свій традиційний атрибут або ж символ своїх пристрастей. Серед інших фігурок увагу привертають Смерть з пісковим годинником у руках, яка привітно киває головою, смикаючи за дзвіночок, Марнославство, що повертає голову в різні боки, заглядаючи в дзеркало, Скупість, яка потрушує мішечком з грішми… Крик Півня повертає до тями з роздумів про сутність людського буття, до яких спонукає ця вистава.

Ну а трдельник, посипаний цукром з горіхами і корицею, наповнений смачнючим морозивом, наповнює життя ароматом, даруючи відчуття задоволення тут і тепер 🙂

Закрити меню