«Підкова» + «Порядний ґазда» + «Медовий дім» + …

Пригадую події з минулого життя («до війни»), коли один французький гість після -надцятої чарочки закарпатської паленочки з рук місцевої панічки, якій не мож відмовити, белькотав про те, що «ці дикуни» (про місцевих) не уявляють, в якому раю живуть, і він (француз про себе) їм таки дуже сильно заздрить, бо вони такі живі, а його європейські співвітчизники геть ні… Що ж, заперечити йому було досить складно. В одному він не мав рації: «ці дикуни» не тільки здогадуються про свій рай – вони його творять своїми руками. Ще раз переконалася у цьому днями, супроводжуючи гостей нашими «райськими» місцями. На жаль, не вмію описувати гастровраження – для мене це просто дуууже смачно. Але кілька світлин з коментарями таки хочеться залишити на згадку.

Ресторан «Підкова» у Перечині, де «готують за місцевими рецептами прості й зрозумілі страви з локальних продуктів. Готують із любов’ю – так, як у «бабки в селі», правда закарпатському 🙂 після лумшорських чанів із духмяними карпатськими травами зустрів гостинно і так смачно, як це буває тільки дома😊 Абсолютно інородно сприймалася тільки російська за сусіднім столом, але й вона вже рясніла олюдненою лексикою на кшталт «печені на вогньови кромплі», «страпачки з грибнов омачков», а ще пікниця, гурка, попрігашка, закурена й солена, а до них сливовиця «од діда Мішка». Як вам? Вселяє надію, правда?

У «Порядного ґазди» свої секрети гостинності: «Так тя люблю, ге поливку з-позад святок», «Дорогинькі гості! Наш бовт працює», а тааам – ням-ням😊 Екскурсія від самого Ґазди вражає: тут пиво крафтове, там сир, тут вода очищена, там рукола своя на гідропоніці ростиме… У них не конвеєр – роблять рівно стільки, щоб прийняти гостей. І знову – як дома. Комфорт, затишок, автентика, креатив у найменших деталях. «Чекай маленько! Ми тя вже любиме!».

І де ви думаєте дегустаційний зал «Медовий дім»? Дома!! Дивопростір в одній кімнаті, де вас зустрічає хто? Так! Гостинний господар / за сумісництвом пасічник з диво-презентацією на абсолютно сучасному девайсі про життя диво-комах. Заворожено слухаєш розповідь про те, як праця, яку любиш, робить тебе щасливим / щасливою – точно як у Сковороди («Бджола і Шершень»). Ну то й що, що 70 відсотків бджолиних сімей загинуло – прийшла весна – беруся до роботи. Як та бджола, у якої практично все заберуть – їй байдуже, вона виконує свою місію і не заморочується зайвим. Ось вам і філософія.

Попри мороз і сніг у квітні, сакури на Закарпатті бубнявіють і таки розцвітають. Попри смуток і розпач, бо хоронять дітей, чоловіків, братів, продовжують працювати. Відбудовувати зруйноване. Гніздитися, моститися, любитися, народжувати. Бо таким є ЖИТТЯ. За нього віддають свої.