Порто-Брага-Авейру-Лісабон

Коли збувається мрія дуже багатьох років, важливо дати раду емоціям. Саме такий стан зараз у мене. Ніби я несу повну по вінця чашу й дуже хочу зберегти все до краплиночки. Наша з Океаном зустріч вийшла настільки потужною й ніжною, бентежною й захопливою, що я вже дома, але ще там. І хочу туди знову. Уже хочу. Це той глибинний поклик, який я чула давним-давно, а відгукнутися змогла тільки тепер. Вірю і відчуваю, що цей черговий update призведе до чогось кардинально нового. Досі не звіданого. Let it be!

Сталося це в Авейру – місті на березі Атлантичного океану, яке ще називають «португальською Венецією» завдяки його каналам. Дуже комфортна, затишна й романтична місцина. Закохані й щойно одружені подружні пари в’яжуть різнокольорові стрічки зі своїми іменами на перилах мостів через канали. Зізнаюся, такий підхід припав мені до душі набагато більше, ніж оті пудові колодиці, які навішують у нас на пішохідному мості. Припускаю, що їх творці на самому початку подружнього шляху ще не підозрюють, що воно таке – замОк 😊 Жартую, звичайно😊 Хай ніколи й не дізнаються!!

Вдруге ми зустрілися вже на Cabo da Roca – по-іншому, мис Рока – найзахіднішій точці країни, Європи та Євразійського континенту. Кінець світу – далі одна вода. Португальський поет Луїс Камоенс написав про нього так: «Це місце, де земля закінчується і починається море». Враження тут уже зовсім інші – тотальний гул: вітру, що буквально валить з ніг, змішаного з рокотанням десятків чи й сотень байків, які саме цього дня вирішили там зібратися, й самого Океану, звісно. У народі це місце називають Мисом Долі. Маяк, що височить на вершині скелі, служить дороговказом для кораблів, які борознять води Океану. Символіка потужна, як не крути.

Почуваєшся мікроскопічною комашкою. Любимою комашкою. Якій дозволяють підійти близько, дуже близько до такої ВЕЛИЧІ!!! Водночас неприємний холодок десь унизу живота від усвідомлення того, що ВІН змиє все нафіг, коли втратить терпець від поведінки тих комашок, які втратили або ніколи й не мали адекватного сприйняття себе й світу. Чітко це усвідомила. Вкотре перед очима постали кадри з американського фантастичного фільму-катастрофи «Післязавтра». Через 20 років після створення він геть не виглядає фантастичним…

Тому в Бразі, одному зі світових центрів католицизму, куди стікаються сотні тисяч паломників і просто туристів, думалося про щось таке глобальне – аби знайшлося бодай з десяток сучасних Лотів, які би змогли не допустити повторення історії із Содомом і Гоморрою. Святиня Бон Жезуш ду Монті, назва якої означає Святилище Христа на Голгофі, налаштовувала саме на такі думки. Думаю, не тільки мене. Хтозна, а може, їх і чують ті, кому треба, тому наразі екзистуємо. Сходження до храмового комплексу починається зі 500 сходинок химерної форми довжиною 116 метрів. Сходи складаються з декількох прольотів, фонтанів,  дивовижних скульптур, які символізують людські почуття та чесноти. Тож час, щоб подумати, є.

Португальці кажуть, що у Бразі вони моляться, у Порто працюють, а в Лісабоні відпочивають. Так-от, перше сильне враження від Порто – це черга до Lello – однієї з найгарніших книгарень світу. Розказують, що саме тут Джоан Ролінг надихнулася на написання романів про Гаррі Поттера. Аби туди потрапити, треба заздалегідь придбати квиток, вартість якого повертають при покупці книги. Я придбала казки братів Грімм англійською. Це моя найперша у житті книга, яку я читала з величезним захопленням. Тоді вона була українською – тепер англійською.

А ще Порто потішило суперезною дегустацією Портвейну від українського румуна Дмитра з Чернівців, який проживає тут уже близько 20 років. Коли почув українську, не стримав почуттів – і ми провели вечір за розмовами і смакуванням чудового вина у подарунок. Якщо чесно, сльози в очах людей, які озивалися на вулиці українською, за кілька днів я бачила не раз. Сльози зворушення від зустрічі зі «своїми».

У Лісабоні справді відпочивають. Туристів багато. Всього багато. Сюди треба повернутися. Так відчуваю. Наразі ж дякую! Obrigado, Portugal!