Кавказ – любов з першого погляду
Ужгород – Будапешт – Кутаїсі – Тбілісі – Єреван – Тбілісі – Батумі – Кутаїсі – Будапешт – Ужгород. На все тиждень. Враження дуже глибинні.
Найсильніші пов’язані з Араратом – символом вірменського народу. Колиска сучасної цивілізації. Показується не всім і не завжди – так кажуть місцеві. Мала честь познайомитися майже зблизька (відносно, звичайно). З Хор Вірапу – одного із найвідвідуваніших у Вірменії монастирів, розташованого на вірменсько-турецькому кордоні, неподалік Арарату.
Згідно із легендою, монастир побудований на місці 13-річного ув’язнення у підземеллі Григорія Просвітителя, який пізніше став першим католикосом Вірменської Церкви. У буквальному перекладі з вірменської Хор Вірап означає «глибока яма». Це місце колись просто кишіло отруйними зміями та скорпіонами, слугуючи царською темницею впродовж майже двох тисячоліть. Замість камер тут були глибокі ями, куди кидали людей за особливо важкі злочини й назавжди про них забували. Хреститель Вірменії потрапив сюди за поширення християнства. Яма-підземелля має діаметр 4,4 м та висоту 6 м. Враження від перебування там не дуже вербалізуються…
За легендою, Григорія витягнули звідти за наказом того самого Трдата ІІІ, який його туди ж і заточив. За свої численні «царські подвиги» Трдат ІІІ отримав відповідну нагороду – свинську голову замість людської. Григорій Просвітитель молився за повернення йому людської подоби, однак свинське вухо таки залишив – для доброї пам’яті. Слухаючи ці перекази, думала про те, що пройшли тисячоліття, а царі зі свинячими вухами не зробили собі ніяких висновків… Вільнодумство не можуть припустити ну ніяк. А доведеться… Молитва за вільну Україну і за вільну Вірменію линула до Небес…
А Сіс (Малий Арарат) і Масіс (Великий Арарат), біля яких зупинився ковчег праведника Ноя після всесвітнього потопу і які бачили на своєму віку як лицарську звитягу та благородство, так і найнікчемнішу людську ницість, сяяли у своїй чистоті та ясності. Ніби потверджуючи, що нас добре чують …
Грузія ж вразила, крім усього іншого, ще й кількістю української символіки у найнесподіваніших місцях. Розмовляють тут тільки грузинською, з іноземцями – англійською. Молодий грузин на рецепції готелю завбачливо про це попереджає. Беручи до рук паспорт, широко усміхається й вітається українською. Сканую це тут за тиждень десятки разів і переконуюся: дуже цінують свободу, а тому дуже підтримують Україну. Хоч і в самих не все так просто й однозначно.
У Батумі зустрілися з Чорним морем – моїм давнім другом… Відчувалося як зранений звір… За майже тридцять років нашої дружби у такому стані я його ще не бачила… Усі кордони лише в наших головах, які звикли постійно щось ділити. Насправді ж це єдиний живий організм, який страждає від людського варварства. Те, що зробилося в Херсоні, добре відчувається на кавказькому узбережжі…
Дуже вразила за задумом та реалізацією рухома статуя під назвою «Алі та Ніно» авторства Тамари Квесітадзе. Фігури чоловіка та жінки знаходяться у постійному русі й стають єдиним цілим раз у 10 хвилин. Алі і Ніно — герої однойменної книги Курбана Саїда, в якій розповідається про кохання чоловіка та жінки — азербайджанця і грузинки, мусульманина й християнки. Представники різних культур і віросповідань знаходять шлях одне до одного. Приглядаються, наближаються, взаємопроникають і знову розходяться тільки для того, щоб знову йти назустріч…
