Чернівці

Двірник, що підмітає вулицю віником з троянд! До такого способу піару могли додуматися тільки тут:) І вже не знаю, чи захоплюватися, чи обурюватися… Бо ж ніби призначення моїх улюблених троянд не в тому, щоб ними вулицю підмітати… З іншого боку, це як треба любити своє місто! Оце чернівчани вміють. Принаймні так це в моєму сприйнятті. А ще й копієчку до копієчки, поки розповідають про нього. І це вже бізнес. І це нормально і навіть круто. Знову-таки в моєму розумінні. І все ніби жартома, з приколами:) Водночас цілком серйозно.

Микола, румун за національністю, викладач Університету, який бездоганно розмовляє українською, щодня проводить незліченну кількість екскурсій авдиторіями вишу – і кожного разу так захопливо, наче вперше! Оця зала така, а ота така, а ось у це дзеркало подивіться – йому знаєте скільки років, а знаєте, ЩО буде, якщо подивитеся!!! І вже поринаєш у казку, і вже віриш тому Миколі, як Св. Миколаю:)))

Церква при Університеті, де з усім дають собі раду самі ж студенти-семінаристи, не схожа на інші сама не знаю чим. Мабуть, отою молодою енергією…

Унікальна архітектура різних історичних епох, на жаль, зазнає варварського підходу до себе. І це стосується, ясно, не тільки цього міста. До усвідомлення її цінності маємо дорости не тільки грішми, а й колективними мізками. Я про державні масштаби…

У будь-якому разі тут собі знають ціну: «Чернівці – на півдорозі між Києвом і Бухарестом, Краковом і Одесою – були таємною столицею Європи, де тротуари підмітали букетами троянд, а книгарень було більше, ніж пекарень». До таблички з таким написом вас доведе кожен екскурсовод. І не повірити якось не виходить:) Хтозна – може, так воно і є:)