Боржавський хребет

Великий Верх у самому серці Боржави.

Хребет тримає. Серце качає кров. Організм під назвою Україна зранений і раниться далі. Але доки серце качає кров і є хребет, організм функціонує і має всі шанси вижити й зцілитися. Отакі думки рояться в голові під час сходження на другу за висотою вершину Боржави на Трійцю-2022. Тіло може бути дуже слабим і навіть немічним, але Дух непереможний. Могутній. Древній. І тут, у горах, з ним контакт найсильніший.

На завжди велелюдних у такий час гірських стежках нікого. Тиша, яка пульсує. Повішена кимось на гілляці змія. Круки великими колами над самою вершиною. Туман такий, що не бачимо одна одну за десять метрів. Вітер якийсь несамовитий – рве одежу і, здається, саму душу. Збиває з пантелику. Хочеться заховатися і не відчувати, але маємо йти. Є провідниця. Особлива. Чотирилапа😊

Хрест виринає з туману якось аж несподівано. Бо ще мить до того спокуса (уже втретє) покинути цю затію й повернутися настільки сильна, що людина їй піддається. А чотирилапа ні😊 Вона вперто показує ШЛЯХ. І ось вона – вершина! Сіра, туманна, шматована вітром і ще кимось злим і недобрим. Під Хрестом табличка з написом: БОЖЕ ВЕЛИКИЙ ЄДИНИЙ, НАМ УКРАЇНУ ХРАНИ. Молимося. Йому, який сьогодні ТРИЄДИНИЙ. За нашу СВЯТУ ЗЕМЛЮ, за НАШЕ ВОЇНСТВО, за НАШЕ МАЙБУТТЯ. І Він нас чує😊

Буквально за мить хмари розступаються. Вітер замовкає. Сонце заливає своїм контрастним сяйвом все навкруги. Плачемо і сміємося. Обіймаємося. Думаємо про тих, хто там – на лінії вогню. Ми вже маємо відповідь😊 Але треба йти… Ніхто за нас це не зробить. Своїми ногами. По схилу вниз. Це майже вдвічі швидше, але місцями ще важче. Кожна обирає свій спосіб.

Наша провідниця зникає так само несподівано, як і з’являється. Усміхаючись самими лише очима😊 Кожний і кожна має СВОЮ роботу. Яку виконує не тільки, як може, а й як треба. І цими спільними зусиллями формуємо наше спільне майбутнє і кожен/кожна своє.