Берлін

Берлін для мене – це передусім Університет імені Гумбольдтів, заснований за ініціативою Вільгельма фон Гумбольдта, про антиномії якого розмірковуємо зі студентами на філософії масової комунікації. У ХІХ ст. це був один із найбільших наукових центрів Європи.
А ще Постдамська площа, Берлінська стіна і Бранденбурзькі ворота, стара бібліотека і площа Бебеля, будівля Рейхстагу, Меморіал голокосту, музей гестапо…

Крижаним холодом проймає від споглядання, слухання, проживання… Вражають людські історії… Наприклад, мама з донькою змогла побачитися тільки через 28 років, хоч жили на сусідніх вулицях: залишила маленьку на ніч у сестри, а на ранок опинилася в іншій країні – Берлінську стіну звели саме за ту одну ніч. 

Офіцери гестапо разом зі своїми парадно вбраними дружинами святкують новий рік, а за стіною живцем спалюють людей… Обличчя людей у формах цілком інтелектуальні й спокійні, не видають жодного збентеження… 

2 711 бетонних стел різної висоти на 19 тисячах квадратних метрів у центрі німецької столиці – такий вигляд має унікальний Меморіал жертвам Голокосту – пам’ятник, присвячений євреям, яких закатували нацисти. Задум американського архітектора Петера Айзенмана спрацьовує на всі сто: опиняючись у центрі архітектурної композиції, де окремі бетонні стовпи сягають чотирьох метрів заввишки, людина має відчуття розгубленості та дезорієнтації, губиться в холодному незатишному лабіринті…

Хоч життя бере своє: дехто з мешканців та гостей німецької столиці облюбував собі бетонні стели для того, щоб засмагати на сонці, а діти граються, ховаючись між стелами, перестрибуючи з однією на іншу.